- Ласкаво просимо до Gems.ua
- Вхід
Ми зв’яжемося з Вами!
Залиште свої:
1,00 $ / 45,00 грн. / 0,87 €
Ми зв’яжемося з Вами!
Залиште свої:
Оптимальний колір бірюзи – насичено-блакитний (так званий «перський блакитний» або «яєчно-блакитний») або блакитно-зелений. Колір визначається домішками: іони міді надають бірюзі інтенсивного блакитного відтінку, а іони двовалентного заліза – зеленого. Наявність хрому також може давати зелений відтінок. У природному камені майже завжди спостерігаються чорні, темно-сірі чи бурі прожилки і плями – це «матриця» (рудинні або окисні включення сусідніх порід). У разі переплітання тонких прожилок утворюється «павутинка» – декоративний ефект, який цінується у каменях вищої якості.
Окремо виділяють зеленуваті та сіруваті відтінки бірюзи, які зумовлені домішками заліза та варисциту. На насиченість кольору впливає і щільність структури: більш пориста бірюза має бляклий, сірувато-зелений тон, а дрібнозерниста, щільніша – яскраво-блакитний, часом з оксамитовим блиском. Найбільш бажана – монохромна бірюза без прожилок та з глибоким блакитним кольором; зелена бірюза (іноді з відтінком трав’янистого) цінується менше.
Бірюза зустрічається головним чином у сухих (аридних) кліматичних зонах – наприклад, в пустельних регіонах Центральної Азії, Ірану, США та інших місцях із родовищами міді. Утворюється вона переважно в зонах окиснення мідних руд (при температурах 80–180 °C) разом із заповненням оксидів заліза, халцедону, каоліном тощо.
Найвідоміші та «еталонні» родовища бірюзи – в Ірані (Нішапурський регіон Хорасану). Іранська бірюза («перська бірюза») вважається золотою міркою за чистим блакитним кольором і малою пористістю. Інші значні родовища розташовані в США (зокрема, Аризона, Невада, Нью-Мексико на плато Колорадо), Мексиці (Сонора), Китаї (провінція Хубей), а також у Єгипті (Синайський півострів). В Азії відомі родовища в Афганістані, Узбекистані (Бірюзакан, Кальмакирське), Тибеті та Китаї. Біля Нішапура (Іран) знаходиться родовище Абдурези – джерело високої якості бірюзи. Родовища бірюзи є і в Україні — в Донбасі (Мар’їнський район), проте вони історично малозначущі. Видобувають бірюзу також в Ізраїлі, Аргентині, Австралії, Бразилії та Танзанії.
Бірюзу рідко шукають кар’єрним способом, здебільшого вона видобувається підкожною вибухівкою або нею заповнені тріщини інших порід, що потребує подальшого вибою. Бірюза часто зустрічається у вигляді оолітів та конкрецій (гроноподібних агрегатів).
Поширеним є вид “кісткової бірюзи”, яку називають однотолітом – це уламки викопних кісток (бивнів мамонтів, зубів мастодонтів або кісток інших доісторичних ссавців), з яких протягом мільйонів років органічна речовина кістки вимивається, а її місце займають мінерали з навколишніх порід: мідь та фосфати.
Через низьку міцність і високу пористість природна бірюза майже завжди піддається обробці. Найпоширеніший метод – просочування воском або синтетичною смолою, що зміцнює поверхню і заповнює дрібні тріщини. Для стійкості кольору бірюзу іноді обробляють парафіном або льняною олією, а також барвниками на основі мідних солей.
У лабораторних умовах винайдено також методи синтезу бірюзи: від початку XX століття відомі її підробки (склоподібний аналог – «віденська бірюза» з фосфату алюмінію, забарвленого мідію), а у 1970-х роках випущено першу повноцінну синтетичну бірюзу (процес Ґілсона). Однак синтетична бірюза (лабораторна) має властивості, майже тотожні природній, і відповідає всім фізико-хімічним параметрам мінералу. Зазвичай на ринку такі камені маркують як синтетичні, і вони рідко використовуються у виробах високого класу.
Важливо, що бірюза, заповнена безбарвним воском або смолою, має значно вищу цінність, ніж камені, колір яких було штучно покращено.
Бірюза має численні імітації. Найбільш популярні – це пластикові або керамічні (фарфор, порцеляна) імітації, фарбовані у блакитно-зелений колір. Відомі «нейоліт» (дешева пластикова імітація з темними жилами, так званий “Reese turquoise”) та «венська бірюза» (суміш оксиду алюмінію з мідію). Імітують бірюзу також шляхом фарбування халцедону або кальциту («фарбований халцедон» чи «фарбований кальцит»), а також методом пресування мелених частинок природної бірюзи з різними зв’язуючими речовинами (так званий «реокупаж», «реванш» і «реконструйована бірюза»). Дилери, які продають оброблені або штучні камені зобов’язані повідомляти покупцю, що вони «облагороджені», «просочені» або «реконструйовані» згідно правил та етики торгівлі.
Бірюза відома з найдавніших часів: нею прикрашали поховання фараонів (приблизно з 3000 р. до н.е. в Єгипті). Стародавні єгиптяни називали її «мефкат», що означає «радість» і «насолоду». Найвідомішим артефактом є маска фараона Тутанхамона, інкрустована бірюзою. Стародавні шумери, перси, греки, римляни та китайці також використовували бірюзу в оздобленні культових предметів і коштовностей. У Мезоамериці (ацтеки, майя) бірюзою викарбовували мозаїку, оздоблювали маски (наприклад, маска Ацтекського бога Хуїцилопочтлі); відомі також дерев'яні церемоніальні щити та подвійні змії з бірюзовою мозаїкою, що зберігаються в Британському музеї. У стародавньому Ірані (Персії) бірюза мала особливий статус і використовувалася як прикраса у царських регаліях та оздобленні храмів. В Європу камінь потрапив у Середньовіччі через торгові шляхи з Османської імперії (від слова «турецький камінь» походить сучасна назва “turquoise”).
У XV–XVІІ століттях мода на бірюзу поширилася серед європейських монархів і знаті.
У Північній Америці бірюзу здавна добували та обробляли племена індіанців (побеллі, навахо, зуні та ін.). Вони створювали інкрустовані срібні прикраси та амулети. Американські індіанці вірили, що бірюза має захисні властивості (наприклад, покращує точність стрільби влучно закріпленим оперенням).
З культурно-історичної точки зору бірюза – камінь радості, удачі та захисту. У багатьох народів їй приписували властивості оберігу від зла і принади благополуччя: перси вважали бірюзу каменем багатства (печатками з нею символізували заможність), тибетці – каменем здоров’я і щастя, а європейці – символом вірності а дружби (прийнято дарувати її другові чи подрузі). У народних повір’ях Західної Азії зміна кольору бірюзи (потемніння чи вицвітання) передвіщала небезпеку або хворобу (зараз досліджено, що бірюза справді піддатлива до дії шкірного жиру, поту і побутових рідин).
У наш час бірюзу бірюза асоціюється з традиційними символами грудня (це один з каменів, який підходить народженим в грудні) та ювілейний камінь 11-ї річниці одруження. Її часто приписують терапевтичні впливи – за віруваннями, блакитний відтінок бірюзи сприяє спокою та впевненості, його радять носити під час депресії чи стресу. У метафізичних вченнях її пов’язують із горловим (Вішудха) та третьооким (Аджна) чакрами, а в фен-шуй вона втілює енергію води. Попри міфологію, з наукової точки зору бірюза – цінний матеріал передусім через красу рідкісного кольору та старовинну історію використання, але не несе на собі об’єктивних «лікувальних» властивостей.
Колір: блакитний, небесно-блакитний, блакитно-зелений, зелений, інколи жовтувато-зелений; інтенсивність і відтінок визначаються вмістом Cu²⁺ (синій колір) та Fe³⁺ (зеленуваті тони).
Черта (порошок): біла або блакитно-біла.
Твердість: 5–6 за шкалою Мооса.
Густина: 2,60–2,84 г/см³.
Спайність: досконала по {001}, середня по {010}.
Злам: раковистий.
Сингонія: триклінна.
Кристали: трапляються вкрай рідко; зазвичай мікрокристалічні або криптокристалічні агрегати, натічні маси, конкреції, прожилки.
Хімічна формула: CuAl₆(PO₄)₄(OH)₈·4H₂O — гідратований фосфат міді та алюмінію.
Ступінь прозорості: непрозора, рідко напівпрозора у тонких краях.
Показник заломлення: 1,610–1,650.
Двозаломлення: до 0,040 (біаксіальний мінерал).
Дисперсія: практично не проявляється (дуже слабка).
Плеохроїзм: слабкий або відсутній; у синіх різновидів можливі незначні переходи від блакитного до зеленувато-блакитного.
Люмінесценція: зазвичай слабка або відсутня; інколи спостерігається слабке зеленувате або блакитне світіння в УФ-променях.
При нагріванні вона буріє та тріскається, забарвлюючи полум'я в світло-зелений колір, а в закритій паяльній трубці виділяє багато води. Ближче до поверхні бірюза часто кородується, стає більш пористою і змінює колір (іноді темніє чи жовтіє при нагріванні або тривалому перебуванні на світлі). Матеріал розчиняється в кислотах і легко змінює колір під дією побутових хімікатів чи косметичних речовин. У деяких випадках спостерігається слабка флуоресценція зелено-жовтого або світло-блакитного відтінку.