(044) 592-14-88

(050) 207-75-54

Вибір валюти:

/35,00грн

Булижник - зброя пролетаріату чи дорогоцінне каміння?

Питання, яке більш схоже на анекдот, в Україні матеріалізувалось в законодавчій сфері. Дивно, проте вже майже десять років, все що лежить у нас під ногами ми сміливо можемо назвати дорогоцінним камінням, так “пожартували” над всією українською громадою ті, хто приймав Закон України "Продержавне регулювання видобутку, виробництва і використання до­ро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними".

 

Якщо для пересічного громадянина це стане лише дивним відкриттям і ще одним показником винятковості нашої країни, то для осіб, які прагнуть здійснювати підприємницьку діяльність в цій сфері, створить безліч проблем.

 

Пов'язане це з особливостями обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні, який згідно з Законом, що наведений вище підлягає державному регулюванню і контролю.

Статтею1 цього Закону нормативно розтлумачене терміни дорогоціннне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення і напівдорогоцінного каміння:

 

"2) дорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):

      а) першого порядку - алмаз, рубін, сапфір синій, смарагд, олександрит; 
      б) другого порядку - демантоїд, евклаз, жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна; 
      в) третього порядку - аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворіт, циркон,       шпінель;

      г) четвертого порядку - адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, гесоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, кришталь гірський,         кунцит, моріон, піроп, родовліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин; 

 

 3) дорогоцінне каміння органогенного утворення - перли і бурштин в сировині, необробленому та обробленому вигляді; 

 4) напівдорогоцінне каміння - природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах):

     а) першого порядку - бірюза, жадеїт, лазурит, малахіт, молдавіт, нефрит, тигрове та кошаче око, хауліт, хризокола, цоізит, чароїт;

    б) другого порядку - агат, амазоныт, гагат, гематит, дерево скам'яніле, джеспіліт, егіриніт, епідозит, кахолонг, кварцит кольоровий, кремінь кольоровий, онікс мармуровий, опал, пегматит, пірофіліт, родоніт, сердолік, серпентиніт, скарни кольорові, содаліт, халцедон, шпати іризуючі польові, яшма..."

 

Пунктом 2 статті 3 цього Закону чітко визначено, що під дію цього Закону, крім власне дорогоцінного каміння підпадають дорогоцінне каміння органогенного утворення і напівдорогоцінного каміння. Це означає, що всі операції з цим камінням від видобутку до продажу у складі ювелірних чи побутових виробів регулюються так само, як, наприклад, аналогічні операції із золотом.

 

 Проте, на відміну від золота, спектр товарів, в яких присутні камені із наведеного переліку набагато ширше. Він, крім власне ювелірної справи, обіймає всю галузь природних будівелих матеріалів (граніт, великою складовою якого є кварц; лабродарит із включеннями іризуючого польового шпату, власне кварцити, пегматити), металургійну галузь (мінерал, що є рудою на залізо – гематит, залізовміська порода – джеспіліт), галузь синтетичних кристалів (синтетичні рубіни – лазерна промисловість, військова галузь). Можна пригадати ще декілька десятків галузей, що використовують так звані “дорогоцінні” і “напівдорогоцінні” камені. Зазначу про найбільш цікавий момент до якого можна прийти – визнати необхідність державного регулювання обігу глин, оскількі останні часто мають промисловий вміст пірофіліту або хризоколи. Навіть з цього поверхневого аналізу видно, що формулювання наведені в Законі можуть тлумачитись в залежності від розумових здібностей тлумачника і бажання заробити на цьому.

 

Для ювелірної галузі таке розуміння визначених питань створює додаткові труднощі та може бути формальною причиною до застосування санкцій і стягування штрафів. Так, підприємство, що виготовляє ювелірну або побутову продукцію з названих матеріалів повинно купувати їх в Україні виключно у суб’єктів господарювання, що мають ліцензію на торгівлю дорогоцінним камінням (пКМУ від 04.06.98 №802). Підприємств, які здійснюють операції з такими напівдорогоцінними каменями, як наприклад пірофіліт, джеспіліт, гематит тощо просто не існує, тому виконати наведену вимогу згідно з нормами чинного законодавства просто неможливо.

 

Викликає великий подив також однаковий ступінь обліковування і зберігання діамантів, рубінів і смарагдів з одного боку і, наприклад, сердоліку скарнів чи серпентинітів з іншого. Проте інструкція з обліку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, що затверджена наказом Міністерства фінансів від 06.04.98  № 84 тлумачить це питання саме так.

 

З практичної точки зору спроба контролю над майже безмежною кількістю різновидів дорогоцінних  каменів взмозі призвести виключно до послаблення цього контролю. На практиці ми щодня можемо спостерігати пряме порушення наведених нормативних документів. Це виглядає як ринки народних промислів, продаж різноманітних талісманів, амулетів тощо. Вважати, що така торгівля наносить державним інтересам хоча б невелику шкоду – безглуздо, проте адміністративне порушення закону безсумнівне. Така дивна ситуація потребує вирішення в інтересах держави, виробників прикрас і споживачів.

 

При створенні Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання до­ро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" законодавець використав світовий досвід і включив до переліку дорогоцінних і напівдорогоцінних каменів майже всі матеріали, які використовуються в ювелірних і побутових виробах. Подібний перелік викладений у термінологічній книжці CIBJO (Міжнародної конфедерації виробників ювелірних виробів з золота, срібла, діамантів, дорогоцінних каменів, перлів), проте його головним завданням є приведення до єдиних стандартів термінів, які використовуються ювелірними асоціаціями в різних частинах Світу з метою найбільш прозорого і чіткого інформування споживачів. В нашому випадку перелік використано з метою обмеження вільного руху названих товарів. Який зиск має від цього держава, як не дивно, ніякого.

 

Взагалі, щоб краще зрозуміти чим дорогоцінні камені відрізняються від просто красивих каменів, слід звернутися до досвіду країн з ринковою економікою. В них дорогоцінні камені відіграють таку ж роль як і золото, тобто роль фінансового інструменту збереження грошових заощаджень. Так, за досілдженнями експертів протягом декількох десятиліть саме діаманти були найбільш вдалим капіталовкладенням. Вважається, що вартість діамантів найменше піддана інфляції.

 

Крім діамантів, у якості капіталовкладень іноді використовують також рубіни, сапфіри сині, смарагди, і дуже рідко олександрити і перли. Безумовно, це повинні бути виключно природні камені, які відрізняються високою якістю і масу щонайменш 1 карат (для діамантів), 3-5 карат (для кольорових дорогоцінних каменів). Часто такі камені супроводжуються відповідними сертифікатами.

 

Найбільш наближеною до України в галузі регулювання обігу дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння є Росія. В сусідній державі існує відпрацьована система регулювання відносин в сфері обігу дорогоцінних каменів, створенний фонд дорогоцінного каміння (алмазний фонд). Російське законодавство чітко сформувало пріорітети в цій сфері і окреслило, що його цікавлять виключно камені так званої першої групи  - діамант, рубін, сапфір синій, смарагд і олександрит. В державний фонд відбираються виключно камені, що мають визначні характеристики, цінність яких підтверджена фахівцями.

 

В Україні до Держфонду потрапляє весь спектр каміння, яке хоч і називається дорогоцінним, реального інтересу не становить. Часто це просто неліквідні товари. В такий спосіб дискредитується сама ідея створення запасу дорогоцінного каміння, що може використовуватись як стабілізуючий фінансовий інструмент. Таким чином, варто стверджувати, що Держфонд не зацікавлений у придбанні формально дорогоцінних каменів.

 

Підсумовуючи наведене вище слід зазначити, що широке тлучачення понять дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення, напівдорогоцінне каміння не виправдало себе. Фактичне ліберальне відношення до торгівлі мінералами дозволило вижити галузі народних промислів, при цьому не зашкодивши державним інтересам. Контроль за обігом такої широкої групи мінералів вимагає створення потужної контролюючої установи з розгалуженою системою. Витрати на її утримання набагато перевищать економічний ефект від запобігання порушень в цій сфері. В програші залишаться як держава, так і виробники цієї продукції. Споживачі змушені будуть обирати або нелегальний товар, або більш дорогий товар.

 

Подолати такі тенденції можна, якщо розрубати цей вузол шляхом внесенням відповідних змін до Закону України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання до­ро­гоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними"  в якому по новому сформулювати поняття дорогоцінне каміння.

Враховуючи світовий досвід та з метою врахування інтересів в галузі державного контролю цей пункт міг виглядати таким чином:

“дорогоцінне каміння:

-   алмази природного походження у сировині, необробленому, обробленому вигляді (виробах) масою одного кристала не меншою, ніж 1 метричний карат”.

Включення до переліку дорогоцінних каменів виключно алмазів (у огранованому вигляді – діаманти) відображає сталу світову тенденцію і традиції українського ринку. Діаманти є найбільш розповсюдженим дорогоцінним каменем у ювелірних виробах. Діаманти є єдиним дорогоцінним каменем з добре вибудованою ситемою оцінки якості, що визнана провідними торгівельними країнами, та існуванням загальносвітових цінових індикаторів.

 

Діаманти є постійно ліквідним товаром, на відміну від інших кольорових дорогоцінних каменів, їх ринок захищений від падіння завдякі існуванню монополії декількох компаній-видобувників алмазів.

Включення інших кольорових дорогоцінних каменів, великі кристали (більше 3-5 каратів) яких рідко зустрічаються в Україні, є недоцільним. Кольорові дорогоцінні камені мають більш нестійкий у вартісному відношенні ринок. Системи оцінки якісних параметрів цих каменів розроблені недостаньо детально і можуть сильно змінюватись в залежності від ринку. Додаткові труднощі виникають із виявленням ознак облогородження і вирощування. 

Юрій Курилюк