Історія класифікації дорогоцінного каміння

Сьогодні відомо більше, ніж 150 назв каміння, що використовується для виготовлення різноманітних виробів ювелірної, технічної, виробничої, будівельної галузі. Багато найменувань було відомо і в давні часи, не дивно, що вже тоді люди намагалися упорядкувати та класифікувати природне каміння.

Так, відома найперша така класифікація була розроблена Арістотелем. В ті часи дорогоцінне каміння класифікували переважно за його астрологічними чи магічними ознаками або ж навіть за лікувальними властивостями. На початку нашої ери, коли вчення про каміння тільки зароджувалося, найвідомішим та найвизначнішим науковим діячем був Гай Пліній Секунд, якого ще називали Пліній старший. В 77 році він завершив написання своєї «Природничої історії», що складалася з тридцяти семи книг, п’ять з яких були присвячені мінералогії. Ця праця, зокрема дані про каміння, що в ній наведено, має неоціненне значення та використовується багатьма діячами в цій сфері й донині.

В часи раннього середньовіччя найбільший розвиток наука про каміння отримала на Сході. Тоді, в IX столітті значну популярність та визнання здобули праці саме арабських діячів аль-Кінді («Про дорогоцінне каміння та про подібне до них») та аль-Масуді («Промивальні золота та копальні самоцвітів»). Дещо пізніше класифікації дорогоцінного каміння були розроблені вченими середньо Азії – аль-Біруні, Ібн Сином та Насреддіном Туей.

Досить відомою та цікавою є «Книга про каміння» архієпископа Марбода Реннського, в якій він віршами описав 60 коштовних каменів. Поему Марброда було написано латинською мовою, однак пізніше її переклали іншими мовами – англійською, французькою, датською, італійською. Архієпископ не лише описав зовнішній вигляд каменів, але й місця видобування, магічні та лікувальні властивості кожного з них. До речі, саме про лікувальні властивості дорогоцінного каміння в часи раннього середньовіччя було написано значну кількість робіт. Серед них можна виділити «Про дива світу» єпископа Альберта Великого, «Квіти міркувань щодо властивостей догоцінного каміння Ахмеда Тейфаши, арабського вченого.

А в Європі значний вклад в розвиток науки про каміння зробив Рене Жюст Гаюї, мінералог та кристалограф з Франції. Саме він у 1817 році виділив 13 видів самоцвітів. Через декілька років російський діяч, граф Г.К.Розумовським перевидав працю Гаюї французькою мовою, доповнивши її власними спостереженнями. Цей твір було перекладено на російську мову в 1933 році.

В 1824 році російський науковець М.П. Щеглов видав книгу «Про дорогоцінне каміння та способи його розпізнавання», яка є одним з найважливіших творів XIX століття. Щеглов розрізняв самоцвіти за зовнішнім виглядом, а також за їх певними властивостями – твердістю, питомою вагою, світлозаломленням, реакцією на нагрівання, здатністю електризуватися. Він виділив два класи самоцвітів: до першого відніс 11 каменів, до другого - 30, а також дав характеристики близько 80 мінералам.

В давні часи дорогоцінне каміння класифікували переважно за його астрологічними, магічними або лікувальними властивостями

Суттєвими внесками в класифікацію каміння були роботи відомих німецьких та російських вчених К.Клуге, О.Є.Ферсмана, В.І. Соболевського, Є.Я.Києвленка. Нижче, у порівняльній таблиці ми наводимо їхні класифікації природного каміння, а також класифікацію природного дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, яка є загальноприйнятою в Україні.

Як бачимо, класифікація, що прийнята в Україні сьогодні, має певну схожість лише з однією класифікацією – Києвляненка. Якщо ж говорити про всі класифікації в цілому, то жодна з них не є універсальною, адже основані вони, як правило на оцінках вартості мінералів, а також на їх органолептичних * характеристиках. А от жодних показників кількісного характеру вони не дають. Тому доцільною була б така класифікація, яка основувалась б на об’єктивних кількісних показниках, наприклад властивості природного каміння під час оброблення набувати потрібної форми та фактури. Такими показниками можуть бути трудомісткість та енергоємність процесу оброблення природного каміння. Про важливість застосування саме цих показників свідчить також і той факт, що експорт України в ювелірній галузі має переважно сировинний характер, в українських родовищах існують значні запаси природного каміння, такого як граніт, лабрадорит, габро, які доречно обробляти в тому місці, де вони видобуваються.

Для складення універсальної класифікації обрані показники необхідно поєднати з фізичними або хімічними властивостями мінералів, при чому такими, які б точно їх характеризували. Для цього необхідно досконало знати характеристики природного каміння, які б визначали параметри їх обробки.

Ми знаємо, що дуже часто при обробці дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння застосовується алмазний інструмент. Так, без нього не можуть пройти обробку всі представники халцедонової групи (кварц, агат, кахолонг, хризопраз, сердолік), яшма, кварцит, скам’яніле дерево, кремінь тощо. Граніт, лабрадорит, габро, певні різновиди мармуру, серпентиніту, лазуриту, родоніту, нефриту, жадеїту та інші, як правило, також проходять алмазну обробку. Крім того, існують такі мінерали (мармуровий онікс, офіокальцит, деякі мармури тощо), які можуть оброблятись без застосування алмазного інструменту, однак зазвичай він все одно використовується. Тому ми будемо брати за основу обробку природного каміння саме алмазним інструментом.

Трудомісткість оброблення є величиною прямо пропорційною часу шліфування дорогоцінного, напівдорогоцінного або декоративного каміння. Для визначення практичного показника трудомісткості шліфування варто застосувати коефіцієнт відносної трудомісткості обробки алмазним інструментом, який оцінюється в порівнянні з трудомісткістю обробки еталонного матеріалу. Еталонним для природного каміння силікатних та іншого схожого на нього вважають оптичне скло (марка К-8), а для каменеобробної галузі еталоном є технічна яшма або кварц.

Звичайно, дані показники не визначають енергоємності процесу обробки, крім того, існуючі спеціалізовані літературні джерела також майже не містять енергетичних показників. Однак, користуючись методом визначення показників трудомісткості обробки природного каміння, показники енергоємності цього процесу можна так само визначити як відношення енергоємності шліфування потрібного мінералу до енергоємності обробки еталонного представника.

Отже, провівши аналіз показників трудомісткості та енергоємності процесів обробки природного каміння, можна надати йому певної послідовності, а значить отримати базу для створення універсальної класифікації дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння, яка б враховувала їх технологічні параметри.

* - це такі властивості об’єктів зовнішнього середовища (повітря, води, їжі тощо), які виявляються та оцінюються на смак, запах, дотик та іншими органами чуттів.