Про крадіжки дорогоцінностей. Частина ІII. ХХ сторіччя

Діана Діллон - онучка Сімена Шеппса - працювала в салоні на Парк-авеню того дня, коли туди зайшов чоловік і зажадав, щоб йому віддали усю виручку і коштовності. Він був одягнений як посильний, але тримав в руках автомат "Узі". Нальотчик змусив Діллон спустошити сейф, потім забрав з каси усю виручку і навіть витрусив вміст її сумочки. Все сталося за шість хвилин. Потім грабіжник сів в автомобіль і помчав, увозячи, певно, більше виручки, ніж коштовностей. Діллон переконана, що він, напевно, дорогою застряг в пробці десь в цьому ж кварталі, поки поліція неспішно збирала свідчення. Ніхто не зміг згадати його автомобіль.

Хемфрі Батлер з лондонського офісу "Крісті" був присутнім при вражаючому пограбуванні, яке спровокувала реклама аукціону "Крісті". У 1984 році виставка прикрас від Флоренса Гоулда повинна була відбуватися впродовж трьох днів; проте на барвистому плакаті, де було зображено розкішне намисто, що виставлялося на продаж, з сапфірами і діамантами, повідомлялося про чотири дні виставки. "Крісті" вирішив виправити помилку, подовживши виставку-продаж ще на один день. На ранок четвертого дня, зарезервованого для учасників торгів, до приміщення увійшло четверо чоловіків. Миттєво надівши маски і вихопивши з-під одягу зброю, троє грабіжників узяли "на мушку" усіх, хто був присутній в кімнаті, змусивши їх лягти на підлогу. Четвертий грабіжник кувалдою розбивав контейнери з коштовностями. Усе пограбування сталося всього за 13 секунд - це зафіксовано відеокамерами служби безпеки. Нальотчики понесли з собою один браслет, одну сережку і дороге діамантове намисто - загальною вартістю близько 2 млн. доларів.

Молода практикантка помітила намисто поряд з Батлером і під час паніки підштовхнула його до нього ближче, побачивши його сигнал. Він встиг покласти намисто в кишеню піджака. Грабіжників так і не вдалося розшукати, хоча пропонувалася велика сума за сприяння. "Це було як ураган", - розповідав Батлер. Але завдяки його здатності швидко приймати потрібне рішення дивовижне намисто вдалося врятувати.

У вересні 1989 року "Уолл Стріт Джорнел" повідомив про загадкову і драматичну подію, яка почалася в аеропорту міста Палм-Біч у Флоріді. Феліче Ліперт зібралася летіти в Нью-Йорк, де були заплановані важливі зустрічі. Вона, не довго думаючи, поклала дорогоцінності загальною вартістю близько 500 тис. доларів в сумочку. Потім, як ведеться, поставила сумочку на конвеєрну стрічку для проходження контролю службою безпеки і... більше її так і не побачила! Перша думка - сумочку взяли помилково, але пошуки за допомогою співробітників авіакомпанії результатів не принесли. Вона збирала ці коштовності по всьому світу, вони не були застраховані, окрім діамантових сережок від "Ван Кліф і Арпел" вартістю 75 тис. доларів. Але чим вона могла довести, що в сумочці був чималий статок? Хоча Ліперт і подала судовий позов проти авіакомпанії і фірми, що відповідає за безпеку, вона так і не змогла нічого довести. Через декілька місяців Вероніка Маароп з фірми "Ван Кліф і Арпел" переглядала каталог "Сотбі" і упізнала сережки Феліче Ліперт, хоча розташовані в центрі діаманти були замінені на рубіни. Вона під присягою підтвердила, що це ті самі, куплені Ліперт сережки. Вони були зняті з аукціону і повернені їх законній власниці, проте "Сотбі" не зміг надати відомості про їх продавця. Ліперт знову подала до суду старий позов, і присяжні задовільнили його, зобов'язавши виплатити постраждалій 431 тис. доларів, проте в 1993 році верховний суд штату Флоріда відмінив це рішення, визнавши законною виплату лише 1250 доларів за загублений багаж.

Ще один випадок стався на Французькій Рів'єрі, на Антибських островах, точніше, на острові Коут де Азур, де яхти, вілли і дорогі лімузини є елементом пейзажу. У режисера Альфреда Хічкока є фільм "Упіймати злодія". Але влітку 1993 року нефахові актори утерли ніс усьому Голлівуду, вчинивши воістину "крадіжку століття". Нафтовий магнат з Денвера Мервін Девіс і його дружина Барбара прибули до аеропорту "Найс". Пересівши в шикарний лімузин, вони відправилися в найпрестижніший готель "Дю Кап", який не приймає ні чеки, ні кредитні картки. Тому усі гості, як тепер це вже стало відомо, прибули з великими сумами. Ексцентричні Девіси славилися тим, що часто розкидалися грошима направо і наліво. Барбара Девіс любила купувати дорогоцінності, а потім під них спеціально замовляти вбрання у Нолана Міллера. Подружжя привезло з собою коштовностей на 10 млн. доларів і 50 тис. доларів готівкою, які лежали у багажнику лімузину, що віз їх до готелю по звивистому бульвару.
Несподівано дорогу лімузину перегородив "рено", а інший автомобіль заблокував дорогу ззаду. З машин вистрибнули четверо озброєних людей; вони наставили зброю на шофера і Девіса і наказали шоферові відкрити багажник. Грабіжники забрали усі коштовності, готівку, та ще зірвали з шиї Барбари намисто вартістю 40 тис. доларів. Ривок був таким сильним, що Барбарі трохи не зламали шию. Потім грабіжники помчали. Уся страхітлива сцена тривала не більше двох хвилин. Девіс підозрював, що це справа рук місцевих бандитів ("Вони заздалегідь знали кожен наш крок").
Розшук коштовностей не приніс результатів. Вдалося знайти лише діамантову каблучку в 32 карати, яку злодії випадково впустили.

Діамант "Голконда" вагою 95,4 карата смарагдового ограновування - це один з найбільших колись здобутих діамантів. Цей камінь зник із скарбниці турецького султана в XIX столітті. У 1960 році камінь був проданий на аукціоні австралійській ювелірній фірмі "Данклінгс", яка у свою чергу в 1978 році перепродала його іншій фірмі - "Енгус і Кут", остання влаштовувала комерційні демонстрації цього діаманта.
На виставці в Сіднеї в "Таун Холі" камінь був змонтований в підведеному боксі, причому всередину він поміщався і витягався через спеціальний люк ззаду, що закривається на замок. Виставка йшла увесь тиждень, що дало шанс грабіжникам - а це була зграя злочинців міжнародного масштабу - вивчити середовище. Демонстраційний бокс підсвічував згори закріпленою в штативі лампою. Штатив цей не був досить міцно закріплений.
Пограбування почалося прямо в розпал денного показу, при великому збігу відвідувачів виставки, які окрім "Голконди" споглядали старовинні автомобілі, книги і таке інше. До залу увійшла жінка з двома подарунковими коробками, кожна приблизно 30 см в довжину. Насправді це були дві сходинки, щоб дістатися з них до "Голконди". Вона поклала їх поряд з боксом, де демонструвався камінь, потім відволікла охоронця, а в цей час її напарник заскочив на підставлені коробки, простягнув руку і витягнув з боксу штатив з лампою. У боксі утворився отвір. Злочинець вмить вийняв "Голконду" і тієї ж миті замінив її фальшивкою. Все було зроблено з незвичайною спритністю. Тоні Кут з фірми "Енгус і Кут" згадує, що злодій був настільки холоднокровний, що на питання літньої відвідувачки: що він робить - відповів: "Та просто міняю діаманти". Поки піднялася тривога, злочинці, а з ними і безцінна "Голконда" зникли. Хоча Інтерпол і перекрив усі порти і аеропорти Австралії, камінь так і не вдалося знайти.

20 січня 1977 року продавець в салоні "Булгарі" в Нью-Йорку отримав дзвінок від джентльмена, який повідомив, що він постоялець в готелі і бажав би, щоб йому доставили в номер коштовності - хоче щось вибрати. Такі виклики і раніше траплялися, потрібно було лише потурбуватися про безпеку доставки. Після контрольного дзвінка до портьє з'ясувалося, що такий-то постоялець дійсно мешкає в цій кімнаті. Продавець з охоронцем відправилися у вказаний номер, захопивши набір коштовностей. Кімната вже була повна народу: метушилися перукар, манікюрниця, кравець. У якийсь момент клієнт заявив, що йому усі набридли, і попросив усіх вийти. Коли продавець повернувся до магазин "Булгарі", він виявив, що зникла каблучка з двома діамантами смарагдового ограновування вартістю 40 тис. доларів. Дзвінок в номер готелю підтвердив підозри - клієнт вже з'їхав.
Через місяць в "Булгарі" подзвонили з ФБР і повідомили, що знайшли злочинця в Мічігані. Ним виявився артист-гіпнотизер, що мав довгий кримінальний послужний список. Він помер у в'язниці, і під час розтину в його шлунку виявили каблучку з діамантами, яке в точності співпадала за описом з каблучкою "Булгарі", що знаходиться в розшуку. Представник фірми вилетів в Мічіган, де офіційно підтвердив, що це і є та сама каблучка. Що стосується шахрая, то ніхто так і не дізнався, за яких обставин він проковтнув коштовність.

Часто люди, які є свідками або жертвами пограбувань, намагаючись наздогнати або вислідити злочинця, серйозно ризикують. Узяти, наприклад, випадок з Чарльзом Дишманом, який, будучи президентом фірми "С. Д. Пікок" в Чикаго, помітив, як чоловік вкрав годинник за допомогою кейса з подвійним дном. Дишман побіг за злодієм, загнав його в метро, де продовжував переслідування до тих пір, поки той не пробив тілом скляну стінку і не рвонув далі. "Тут я припинив гонитву", - розповідав Дишман, який пізніше усвідомив, що злочинець міг запросто пристрелити його.

Цікавий випадок стався з відвідувачем шикарного ресторану в Нью-Йорку. Того вечора в ресторан увірвалися дуже небезпечні грабіжники. Один з них зі зброєю в руках заскочив на стійку бару і зажадав, щоб усі відвідувачі виклали на центр столу свої коштовності, кредитні картки і готівку. Він погрожував убити кожного, хто виявить непокору. Коли грабіжник пішов по залу збирати награбоване, наш відвідувач, працюючий виконавчим директором в ювелірній фірмі, не зміг змусити себе віддати свій дорогий золотий годинник і сховав його під серветкою, де він дивовижним чином і пролежав, не будучи знайденими. Коли грабіжники забралися із здобиччю, наш герой так злякався ризику, на який пішов, що подарував годинник братові.

Деякі грабіжники поводяться як справжні телепні. Скільки відомо випадків, коли шахраї грабували крамниці, навіть не розуміючи, що ризикують через дешеві підробки. Інші намагаються сховати коштовності, зайшовши до примірювальної кімнати. Вони ж повинні розуміти, що кожен їхній рух фіксується відеокамерами. Був один випадок, коли клептоманка узяла за звичку ховати в примірювальній коштовності за пояс. Охороні набридло обшукувати жінку, і менеджер попередив її чоловіка, що наступного разу він теж як співучасник притягатиметься до кримінальної відповідальності. Ще один занадто розумний зловмисник намагався сховати діамантову каблучку в природному отворі свого тіла. Це одночасно і комічне і ганебне дійство по відеомонітору спостерігали усі співробітники охорони. Припертий до стінки, чоловік заперечував крадіжку до тих пір, поки йому не пригрозили, що покличуть медика і витягнуть каблучку силою за допомогою хірургічних інструментів.

Цікаві історії розповів експерт з ювелірних виробів компанії "Де Бірс" Лінкольн Фостер, який раніше працював першим віце-президентом компанії "Тіффані". Фостер пригадав два цікаві випадки, що сталися на великих алмазних розробках в Південній Африці.

"Клінзі" - це велика копальня, розташована в пустелі Намакаленд. Робітників вивозять з копальні тільки 10 разів на рік, кожного разу роблячи рентген. Єдиний автомобіль, який не обшукувався, належав генеральному менеджерові; інший транспорт складався з "лендроверів", приписаних до копальні. Один з механіків, обслуговуючих автомобіль менеджера, крав діаманти і ховав їх у бензобаку цього автомобіля. З часом їх там накопичилося неабияка кількість. Коли менеджер від'їжджав на нове місце роботи, услід за ним звільнився і механік. Він проїхав за менеджером, викрав його автомобіль, розкрив бензобак, звідки витягнув декілька кілограмів діамантів. Але коли автомобіль було знайдено і віддано в ремонт, зварювальники виявили декілька дорогоцінних каменів, що залишилися, і це дозволило вирахувати і заарештувати злодія. Під час обшуку у нього знайшли велику кількість діамантів.

На тій самій копальні інший хитромудрий спосіб крадійства вигадала одна з медсестер. Вона ховала необроблені діаманти в пляшках з розчином пеніциліну. Потім жінка спробувала переслати їх знайомому гранувальникові в Йоханнесбург, навіть не знаючи, що того можуть заарештувати за зберігання необроблених діамантів. Так і сталося, а злодійку знайшли і заарештували.

Але чому багато людей готові йти на відчайдушний ризик, щоб злочинним шляхом добути коштовний камінь або виріб? Тут, поза сумнівом, спрацьовує відразу декілька чинників: краса, грошова цінність, довготривала якість, безперечна компактність і та легкість, з якою їх можна продати і перетворити на нові, коштовності, що не знаходяться в розшуку. Усе це приваблює злочинців усіх мастей, тому крадіжки дорогоцінностей відбувалися і відбуватимуться.

Про крадіжки дорогоцінностей. Частина I. ХХ сторіччя.
Про крадіжки дорогоцінностей. Частина II. ХХ сторіччя.